Село в роки Великої Вітчизняної війни
Нові жертви у село принесла Друга світова війна. Фашисти окупували село 29 червня 1941 року. Окупанти відразу почали встановлювати свою владу. За допомогою прислужників, вони доводили до населення с. В. Обзир свої формуляри. В одному з них, який у липні 1941 р. вивішувався по селах району, писалося:
-„ Німецькі військові сили перейшли кордон без ворожих намірів до населення.
- Коли б був супротив, німецьке військо цей супротив знищить.
- Забороняється:
всяке порозуміння з полоненими…
залишати місце праці…
піднімати ціни від дня входження німецьких військ ”.
А далі попередження: „ Хто противиться тим розпорядженням, буде покараний розстрілом ”.
На перших порах фашистської окупації селянам дозволяли мати будь-яку форму власності на землю. Все це робилося для того, щоб забезпечити продуктові поставки військові, тримати в покорі місцеве населення.
З нашого краю фашисти вивозили не тільки продовольство і сировину, а й людські ресурси. Юнаків і дівчат виловлювали і насильно відправляли в Німеччину. По районі в цілому було відправлено 195 осіб. Не обминуло це і В. Обзир. На примусові роботи тоді забрали дві людини. Ось що розповіла колишній остарбайтер Гилюк Анастасія Степанівна, яка народилася 20 квітня 1922р.: „Вранці, 16 квітня 1942р., прийшли до хати два поліцаї і наказали мені збирати необхідні речі, їжу і їхати з ними. Куди вони хотіли мене везти не говорили, хоча я і так здогадалася. Мене і ще одну дівчину, Заєць Оксану, посадили на підводу і повезли до К-Каширського на залізницю. На вокзалі нас посадили в товарний вагон і повезли в невідомому напрямку. Їхали ми сім днів. За весь шлях нас не випускали з вагона. Харчуватися доводилось тими харчами, що взяли з собою. Зрідка давали свіжу воду. На сьомий день нас висадили в невідомому для мене місті. Потім наказали помитися в бані і пройти ретельний медогляд. Через кілька днів нас почали реєструвати, знімати відбитки пальців і розділювати до бауерів. Спершу мене взяла до себе власниця маєтку в селі Фелябрум ( імені фрау не пам’ятаю ). Крім мене в неї працювали один француз – полонений, поляк – остарбайтер і наймичка – німкеня. Працювати доводилося дуже багато і тяжко. Здебільшого давали робити брудну роботу. Харчування було дуже погане, спати доводилось у хліві. Так тривало 5 місяців. Потім мене віддали іншому бауеру, що проживав у селі Холябрум. Звали його Антон Рейнгруб. Я в нього була єдиною робітницею. Жити в нього було трохи легше ніж у попередніх господарів. Хоча господарство в нього було велике ( 10 корів, 7 свиней, пара коней ), працювала на однакових умовах з господарями; що вони робили – робила і я. Роботи виконувала різноманітні; від прибиральниці до косаря. Спала в окремій кімнаті, харчувалася за одним столом з господарями. Пропрацювала я у Рейнгруба 2,5 роки. Після закінчення війни, всіх остарбайтерів підводами, великим обозом відправили з Німеччини. Спочатку привезли до Чехословаччини у м. Братислава, де протримали в спецлагері цілий місяць. Умови перебування були жахливі, жили напівголодним життям. Після місячного утримання, нас поїздом відправили до Ковеля. З Ковеля, на підводах, добралися до К-Каширська і звідти пішли до рідного села”. Після довгих скитань і каторжних робіт, ця жінка довгий час працювала ланковою в місцевому колгоспі.
Починаючи з 1942 р. с. В. Обзир стає ареною боротьби між трьома силами – німецькими військами, радянськими партизанами і українськими повстанцями. Партизанський рух розгорнувся у В. Обзирі у 1942 р. В навколишніх лісах антифашистська група, яку очолював К. К. Бабич. З грудня 1943 р. до лютого 1944 село контролювалася партизанами з'єднання О. Федорова.
Щодо УПА то територія села входила у військову округу „Турів”, що відносилась до Ковельського надрайону „Кодак”. Військовою округою „Турів” командував „Олег” (Микола Ковтонюк), а з вересня 1943 р.- „Рудий” (Юрій Стельмащук). В округу входили курені. Курінь або загін мали дві-три сотні. У свою чергу, сотня складала три чоти і рій мінометів або важких кулеметів, а вже в чоту об'єднувалося три рої стрільців в середньому по 10-15 чоловік. Штаб округів „Турів” постійно переміщувався і в липні 1943 р. перебував у селі В. Обзир.
В 1945 р. начальник районного відділу НКВС інформував про діючі групи і лоївки УПА. Між селами Великий Обзир і Верхами група „Голуба” чисельністю 5 чоловік, між В. Обзиром і Гривою – Філюк (30 чол.). станом на 1946 рік між селами В. Обзир, Грива, Стобихва - „Дубовик” (52 чол.).
Відомі факти сутичок між УПА і НКВС. 24 листопада 1944 р. біля села В. Обзир група НКВС із трьома кулеметами потрапила в пастку, влаштовану вояками УПА. З обох сторін загинуло більше двадцяти чоловік. У 1946 р. для боротьби з УПА були сформовані спеціальні каральні загони, або як їх ще називали у народі „ястребки”. У В. Обзирі діяв загін із 16 „ястребків”.
Для того, щоб звузити базу підтримки повстанців, у 1949 р. влада використовувала різноманітні форми переселення, ліквідації хутірської системи. Таким чином у В. Обзирі було переселено 4 хутори в яких налічувалось 74 двори.
На території села відомі три поховання вояків УПА. Це брати Філюки – Дмитро і Петро, Ліщук Максим, Манцюк Денис Подольович. Довгий час їхні могили були невідомі, і лише в 2002 р. вони були віднайдені.
Визволене село від фашистських окупантів у квітні 1944 р. Майже все доросле чоловіче населення було призване і відправлене на фронт. На чужій землі загинув 51 чоловік, з них 19 пропали безвісти. Їх імена навічно занесені у „ Книгу Пам'яті України ”.
У 1975 р. у селі на увічнення полеглих односельчан споруджено пам'ятник. Його автор Г. Кронгауз. У центрі – скульптура воїна з автоматом який стоїть біля стели. На стелі викарбувані імена полеглих односельчан.
Шанують нині в селі ветеранів, учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні. Серед них: П. Р. Заєць, О. Г. Заєць, А. П. Лошук, Д. Г. Гримбовський, І. Т. Зурок, А. К. Заєць, М. С. Кальчук, Д. М. Клімчук, П. А. Михальчук, С. Д. Мирончук, І. М. Кістенюк, Ф. П. Наумік. У селі проживає і ветеран війни в Афганістані В. І. Глущук.